Судова практика - 6

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


1 грудня 2010 року


м. Київ




Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:


головуючого
Патрюка М.В.,

суддів:
Жайворонок Т.Є.,

Лященко Н.П.,
Мазурка В.А.,

Перепічая В.С.,-




розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі – ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії») до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, процентів за користування кредитами, пені та за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», приватного нотаріуса Ємець Катерини Євгенівни, приватного нотаріуса Маковецької Оксани Петрівни, товариства з обмеженою відповідальністю «Толстой Проперті Менеджмент» (далі – ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент»), товариства з обмеженою відповідальністю «Курдонер» (далі – ТОВ «Курдонер») про визнання недійсними кредитних договорів, договору поруки, договорів іпотеки за касаційною скаргою ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2009 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 листопада 2006 року між закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» (далі – ЗАТ «Банк НРБ»), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 1 млн. 900 тис. доларів США зі сплатою 13, 25% річних із терміном погашення кредиту до 27 листопада 2007 року, додатковою угодою цей термін продовжено до 27 листопада 2008 року. 21 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ЗАТ «Банк НРБ» укладено кредитний договір на суму 2 млн. 280 тис. доларів США зі сплатою 13% річних із терміном погашення кредиту до 21 грудня 2007 року, додатковими угодами цей термін продовжено до 31 березня 2009 року. З метою забезпечення виконання договору між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ЗАТ «Банк НРБ» 22 грудня 2006 року укладено договір поруки (з наступними змінами до нього). 16 лютого 2007 року між ОСОБА_6 та ЗАТ «Банк НРБ» укладено кредитний договір на суму 205 тис. доларів зі сплатою 13% річних із терміном погашення кредиту до 16 лютого 2012 року, додатковою угодою збільшено суму кредиту на 3 млн. 700 тис. доларів США й підвищено процентну ставку за кредитом до 13,5% річних. ЗАТ «Банк НРБ» взяті на себе зобов’язання виконав у повному обсязі. ОСОБА_6 порушує умови договорів щодо вчасного здійснення платежів. ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» просило стягнути з ОСОБА_6 на його користь борг із погашення кредиту, проценти за користування та пеню: за кредитним договором від 27 листопада 2006 року - у розмірі 9 150 123 долари США 04 центи, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) станом на 12 листопада 2009 року становить 73 125 953 грн. 31 коп.; за договором від 16 лютого 2007 року - 4 223 094 долари США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 12 листопада 2009 року становить 33 750 123 грн. 52 коп.; стягнути з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у солідарному порядку за кредитним договором від 21 грудня 2006 року - 8 139 359 доларів США 90 центів, що за курсом НБУ станом на 12 листопада 2009 року становить 65 048 136 грн. 45 коп.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», приватного нотаріуса Ємець К.Є., приватного нотаріуса Маковецької О.П., ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент», ТОВ «Курдонер» про визнання недійсними кредитних договорів, договору поруки, договорів іпотеки. ОСОБА_6, ОСОБА_7 у зустрічній позовній заяві посилались на те, що ОСОБА_6 сплачено за кредитним договором від 27 листопада 2006 року 513 989 доларів США 58 центів, за кредитним договором від 21 грудня 2006 року - 584 566 доларів США 66 центів, за кредитним договором від 16 лютого 2007 року - 11 172 доларів США 42 центи. З метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_6 за указаними кредитними договорами 27 листопада 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_6, 7 вересня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ТОВ «Курдонер», 16 травня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент» були укладені договори іпотеки. Умови кредитних договорів є несправедливими, суперечать діючому законодавству, оскільки використання відповідачем долара США як предмета кредитування дозволяється тільки за умови отримання індивідуальної ліцензії, виданої на підставі постанови НБУ, яку ЗАТ «Банк НРБ» не отримував. У зв’язку із цим ОСОБА_6, ОСОБА_7 просили визнати недійсними кредитні договори від 27 листопада 2006 року, від 21 грудня 2006 року, від 16 лютого 2007 року, укладені між ОСОБА_6 і ЗАТ «Банк НРБ»; зобов’язати ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», прийняти від ОСОБА_6 32 542 301 грн. 80 коп. з розстроченням платежів на 60 місяців; визнати недійсним договір поруки, укладений 22 грудня 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_7; визнати недійсними договори іпотеки, укладені 27 листопада 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ОСОБА_6, 7 вересня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ТОВ «Курдонер», 16 травня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент»; зобов’язати приватного нотаріуса Ємець К.Є. вилучити обтяження та виключити запис із Державного реєстру іпотек стосовно майна, яке є предметом указаних договорів іпотеки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2010 року, у задоволенні позову ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» відмовлено, позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено частково:

? визнано недійсними: кредитний договір № 12-11-06/ФО, укладений 27 листопада 2006 року, і додаткову угоду до нього №1 від 27 листопада 2007 року, укладену між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ОСОБА_6; кредитний договір № 08-12-06/ФО, укладений 21 грудня 2006 року, і додаткові угоди до нього №1 від 21 грудня 2007 року, №2 від 19 грудня 2008 року, укладені між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ОСОБА_6; кредитний договір № 07-02-07/ФО, укладений 16 лютого 2007 року, і додаткові угоди до нього №1 від 16 травня 2008 року, №2 від 10 липня 2008 року, укладені між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ОСОБА_6;

? зобов’язано ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», прийняти від ОСОБА_6 32 542 301 грн. 80 коп.; в іншій частині зобов’язання, а саме щодо розстрочення платежів на 60 місяців, відмовлено;

? визнано недійсними: договір поруки від 22 грудня 2006 року, укладений між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ОСОБА_6, ОСОБА_7, і договори про внесення змін до нього; договір іпотеки, укладений 16 травня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент»; договір іпотеки, укладений 7 вересня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ТОВ «Курдонер»; договір іпотеки, укладений 27 листопада 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_6;

? зобов’язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ємець К.Є.: вилучити обтяження за реєстраційним № 5621747 з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, а саме обтяження нежилого будинку літера «А» загальною площею 1003,8 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Софійська/Володимирська, буд. №20/21 та належать ТОВ «Курдонер», і виключити запис із Державного реєстру іпотек за реєстраційним № 5622445, а саме запис про цей будинок; вилучити обтяження за реєстраційним № 7202804 з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, а саме обтяження нежилого будинку загальною площею 1465,30 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Льва Толстого, буд. № 55 (літера «А») та належить ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент», і виключити запис із Державного реєстру іпотек за реєстраційним № 7200092 про цей будинок; вилучити обтяження з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна: за реєстраційним № 10181751 - нежилого приміщення №17 (в літ А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6; за реєстраційним № 10182311 - машиномісця № XXIII у підземному автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6; за реєстраційним № 10182183 - машиномісця № XVIII у підземному автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6; за реєстраційним № 10182080 - машиномісця № XV у підземному автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6; за реєстраційним № 10182416 - машиномісця № XXVII у підземному автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6

ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI «Про судоустрій і статус суддів».

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» та частково задовольняючи позов ОСОБА_6, ОСОБА_7, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірні договори суперечать вимогам закону, оскільки кредит було надано в іноземній валюті, а банк не отримав індивідуальної ліцензії, необхідної для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Погодитись із висновком суду не можна з таких підстав.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та закону. Нормами ст. ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають передбачені законом наслідки.

Судом установлено, що ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» є правонаступником ЗАТ «Банк НРБ». 27 листопада 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 1 млн. 900 тис. доларів США зі сплатою 13, 25% річних із терміном погашення кредиту до 27 листопада 2007 року, додатковою угодою цей термін продовжено до 27 листопада 2008 року. 21 грудня 2006 року між ОСОБА_6 і ЗАТ «Банк НРБ» укладено кредитний договір на суму 2 млн. 280 тис. доларів США зі сплатою 13% річних із терміном погашення кредиту до 21 грудня 2007 року, додатковими угодами цей термін продовжено до 31 березня 2009 року. З метою забезпечення виконання цього договору між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ЗАТ «Банк НРБ» укладено договір поруки від 22 грудня 2006 року (з наступними змінами до нього). 16 лютого 2007 року між ОСОБА_6 і ЗАТ «Банк НРБ» укладено кредитний договір на суму 205 тис. доларів зі сплатою 13% річних із терміном погашення кредиту до 16 лютого 2012 року, додатковою угодою збільшено суму кредиту на 3 млн. 700 тис. доларів США, підвищено процентну ставку за кредитом до 13,5%. ОСОБА_6 сплачено за кредитним договором від 27 листопада 2006 року 513 989 доларів США 58 центів, за кредитним договором від 21 грудня 2006 року - 584 566 доларів США 66 центів, за кредитним договором від 16 лютого 2007 року - з 11 172 доларів США 42 центи. З метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_6 за вказаними кредитними договорами 27 листопада 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_6, 7 вересня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ТОВ «Курдонер», 16 травня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент» були укладені договори іпотеки.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов’язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Установивши, що ЗАТ «Банк НРБ» було отримано дозвіл НБУ від 3 листопада 2005 року №198-1 на здійснення певних валютних операцій, який є генеральною ліцензією, суд дійшов помилкового висновку, що банк повинен був також отримати індивідуальну ліцензію для здійснення таких операцій.

Ураховуючи те, що задовольняючи зустрічний позов про визнання недійсними кредитних договорів, договору поруки, договорів іпотеки, суд застосував закон, який не поширюється на спірні правовідносини, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Зосередившись на зустрічних позовних вимогах про визнання недійсними кредитних договорів, договору поруки та договорів іпотеки з підстав їх невідповідності законодавству у сфері валютного регулювання й контролю, суд першої інстанції не перевірив позовних вимог ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, процентів за користування кредитами та пені, а тому передчасно відмовив у задоволенні основного позову.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні основного позову підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2010 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», приватного нотаріуса Ємець Катерини Євгенівни, приватного нотаріуса Маковецької Оксани Петрівни, товариства з обмеженою відповідальністю «Толстой Проперті Менеджмент», товариства з обмеженою відповідальністю «Курдонер» про визнання недійсними кредитних договорів, договору поруки, договорів іпотеки.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2010 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, процентів за користування кредитами, пені скасувати, справу в цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення оскарженню не підлягає.


Головуючий
М.В. Патрюк

Судді:
Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

В.А. Мазурок

В.С. Перепічай

Судова практика - 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


1 грудня 2010 року


м. Київ




Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:


головуючого
Патрюка М.В.,

суддів:
Жайворонок Т.Є.,

Лященко Н.П.,
Мазурка В.А.,

Перепічая В.С.,-




розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі – ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії») до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, процентів за користування кредитами, пені та за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», приватного нотаріуса Ємець Катерини Євгенівни, приватного нотаріуса Маковецької Оксани Петрівни, товариства з обмеженою відповідальністю «Толстой Проперті Менеджмент» (далі – ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент»), товариства з обмеженою відповідальністю «Курдонер» (далі – ТОВ «Курдонер») про визнання недійсними кредитних договорів, договору поруки, договорів іпотеки за касаційною скаргою ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2009 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 листопада 2006 року між закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» (далі – ЗАТ «Банк НРБ»), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 1 млн. 900 тис. доларів США зі сплатою 13, 25% річних із терміном погашення кредиту до 27 листопада 2007 року, додатковою угодою цей термін продовжено до 27 листопада 2008 року. 21 грудня 2006 року між ОСОБА_6 та ЗАТ «Банк НРБ» укладено кредитний договір на суму 2 млн. 280 тис. доларів США зі сплатою 13% річних із терміном погашення кредиту до 21 грудня 2007 року, додатковими угодами цей термін продовжено до 31 березня 2009 року. З метою забезпечення виконання договору між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ЗАТ «Банк НРБ» 22 грудня 2006 року укладено договір поруки (з наступними змінами до нього). 16 лютого 2007 року між ОСОБА_6 та ЗАТ «Банк НРБ» укладено кредитний договір на суму 205 тис. доларів зі сплатою 13% річних із терміном погашення кредиту до 16 лютого 2012 року, додатковою угодою збільшено суму кредиту на 3 млн. 700 тис. доларів США й підвищено процентну ставку за кредитом до 13,5% річних. ЗАТ «Банк НРБ» взяті на себе зобов’язання виконав у повному обсязі. ОСОБА_6 порушує умови договорів щодо вчасного здійснення платежів. ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» просило стягнути з ОСОБА_6 на його користь борг із погашення кредиту, проценти за користування та пеню: за кредитним договором від 27 листопада 2006 року - у розмірі 9 150 123 долари США 04 центи, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) станом на 12 листопада 2009 року становить 73 125 953 грн. 31 коп.; за договором від 16 лютого 2007 року - 4 223 094 долари США 11 центів, що за курсом НБУ станом на 12 листопада 2009 року становить 33 750 123 грн. 52 коп.; стягнути з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у солідарному порядку за кредитним договором від 21 грудня 2006 року - 8 139 359 доларів США 90 центів, що за курсом НБУ станом на 12 листопада 2009 року становить 65 048 136 грн. 45 коп.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25 лютого 2010 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», приватного нотаріуса Ємець К.Є., приватного нотаріуса Маковецької О.П., ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент», ТОВ «Курдонер» про визнання недійсними кредитних договорів, договору поруки, договорів іпотеки. ОСОБА_6, ОСОБА_7 у зустрічній позовній заяві посилались на те, що ОСОБА_6 сплачено за кредитним договором від 27 листопада 2006 року 513 989 доларів США 58 центів, за кредитним договором від 21 грудня 2006 року - 584 566 доларів США 66 центів, за кредитним договором від 16 лютого 2007 року - 11 172 доларів США 42 центи. З метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_6 за указаними кредитними договорами 27 листопада 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_6, 7 вересня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ТОВ «Курдонер», 16 травня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент» були укладені договори іпотеки. Умови кредитних договорів є несправедливими, суперечать діючому законодавству, оскільки використання відповідачем долара США як предмета кредитування дозволяється тільки за умови отримання індивідуальної ліцензії, виданої на підставі постанови НБУ, яку ЗАТ «Банк НРБ» не отримував. У зв’язку із цим ОСОБА_6, ОСОБА_7 просили визнати недійсними кредитні договори від 27 листопада 2006 року, від 21 грудня 2006 року, від 16 лютого 2007 року, укладені між ОСОБА_6 і ЗАТ «Банк НРБ»; зобов’язати ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», прийняти від ОСОБА_6 32 542 301 грн. 80 коп. з розстроченням платежів на 60 місяців; визнати недійсним договір поруки, укладений 22 грудня 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_7; визнати недійсними договори іпотеки, укладені 27 листопада 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ОСОБА_6, 7 вересня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ТОВ «Курдонер», 16 травня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент»; зобов’язати приватного нотаріуса Ємець К.Є. вилучити обтяження та виключити запис із Державного реєстру іпотек стосовно майна, яке є предметом указаних договорів іпотеки.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2010 року, у задоволенні позову ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» відмовлено, позов ОСОБА_6, ОСОБА_7 задоволено частково:

? визнано недійсними: кредитний договір № 12-11-06/ФО, укладений 27 листопада 2006 року, і додаткову угоду до нього №1 від 27 листопада 2007 року, укладену між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ОСОБА_6; кредитний договір № 08-12-06/ФО, укладений 21 грудня 2006 року, і додаткові угоди до нього №1 від 21 грудня 2007 року, №2 від 19 грудня 2008 року, укладені між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ОСОБА_6; кредитний договір № 07-02-07/ФО, укладений 16 лютого 2007 року, і додаткові угоди до нього №1 від 16 травня 2008 року, №2 від 10 липня 2008 року, укладені між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ОСОБА_6;

? зобов’язано ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», прийняти від ОСОБА_6 32 542 301 грн. 80 коп.; в іншій частині зобов’язання, а саме щодо розстрочення платежів на 60 місяців, відмовлено;

? визнано недійсними: договір поруки від 22 грудня 2006 року, укладений між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії», та ОСОБА_6, ОСОБА_7, і договори про внесення змін до нього; договір іпотеки, укладений 16 травня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент»; договір іпотеки, укладений 7 вересня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ТОВ «Курдонер»; договір іпотеки, укладений 27 листопада 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_6;

? зобов’язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ємець К.Є.: вилучити обтяження за реєстраційним № 5621747 з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, а саме обтяження нежилого будинку літера «А» загальною площею 1003,8 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Софійська/Володимирська, буд. №20/21 та належать ТОВ «Курдонер», і виключити запис із Державного реєстру іпотек за реєстраційним № 5622445, а саме запис про цей будинок; вилучити обтяження за реєстраційним № 7202804 з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, а саме обтяження нежилого будинку загальною площею 1465,30 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Льва Толстого, буд. № 55 (літера «А») та належить ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент», і виключити запис із Державного реєстру іпотек за реєстраційним № 7200092 про цей будинок; вилучити обтяження з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна: за реєстраційним № 10181751 - нежилого приміщення №17 (в літ А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6; за реєстраційним № 10182311 - машиномісця № XXIII у підземному автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6; за реєстраційним № 10182183 - машиномісця № XVIII у підземному автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6; за реєстраційним № 10182080 - машиномісця № XV у підземному автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6; за реєстраційним № 10182416 - машиномісця № XXVII у підземному автопаркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_6

ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI «Про судоустрій і статус суддів».

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» та частково задовольняючи позов ОСОБА_6, ОСОБА_7, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що спірні договори суперечать вимогам закону, оскільки кредит було надано в іноземній валюті, а банк не отримав індивідуальної ліцензії, необхідної для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Погодитись із висновком суду не можна з таких підстав.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та закону. Нормами ст. ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають передбачені законом наслідки.

Судом установлено, що ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» є правонаступником ЗАТ «Банк НРБ». 27 листопада 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 1 млн. 900 тис. доларів США зі сплатою 13, 25% річних із терміном погашення кредиту до 27 листопада 2007 року, додатковою угодою цей термін продовжено до 27 листопада 2008 року. 21 грудня 2006 року між ОСОБА_6 і ЗАТ «Банк НРБ» укладено кредитний договір на суму 2 млн. 280 тис. доларів США зі сплатою 13% річних із терміном погашення кредиту до 21 грудня 2007 року, додатковими угодами цей термін продовжено до 31 березня 2009 року. З метою забезпечення виконання цього договору між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ЗАТ «Банк НРБ» укладено договір поруки від 22 грудня 2006 року (з наступними змінами до нього). 16 лютого 2007 року між ОСОБА_6 і ЗАТ «Банк НРБ» укладено кредитний договір на суму 205 тис. доларів зі сплатою 13% річних із терміном погашення кредиту до 16 лютого 2012 року, додатковою угодою збільшено суму кредиту на 3 млн. 700 тис. доларів США, підвищено процентну ставку за кредитом до 13,5%. ОСОБА_6 сплачено за кредитним договором від 27 листопада 2006 року 513 989 доларів США 58 центів, за кредитним договором від 21 грудня 2006 року - 584 566 доларів США 66 центів, за кредитним договором від 16 лютого 2007 року - з 11 172 доларів США 42 центи. З метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_6 за вказаними кредитними договорами 27 листопада 2006 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ОСОБА_6, 7 вересня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ» і ТОВ «Курдонер», 16 травня 2008 року між ЗАТ «Банк НРБ» та ТОВ «Толстой Проперті Менеджмент» були укладені договори іпотеки.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Аналізуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов’язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку.

У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Установивши, що ЗАТ «Банк НРБ» було отримано дозвіл НБУ від 3 листопада 2005 року №198-1 на здійснення певних валютних операцій, який є генеральною ліцензією, суд дійшов помилкового висновку, що банк повинен був також отримати індивідуальну ліцензію для здійснення таких операцій.

Ураховуючи те, що задовольняючи зустрічний позов про визнання недійсними кредитних договорів, договору поруки, договорів іпотеки, суд застосував закон, який не поширюється на спірні правовідносини, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Зосередившись на зустрічних позовних вимогах про визнання недійсними кредитних договорів, договору поруки та договорів іпотеки з підстав їх невідповідності законодавству у сфері валютного регулювання й контролю, суд першої інстанції не перевірив позовних вимог ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, процентів за користування кредитами та пені, а тому передчасно відмовив у задоволенні основного позову.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні основного позову підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2010 року в частині задоволення зустрічного позову скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», приватного нотаріуса Ємець Катерини Євгенівни, приватного нотаріуса Маковецької Оксани Петрівни, товариства з обмеженою відповідальністю «Толстой Проперті Менеджмент», товариства з обмеженою відповідальністю «Курдонер» про визнання недійсними кредитних договорів, договору поруки, договорів іпотеки.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2010 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, процентів за користування кредитами, пені скасувати, справу в цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішення оскарженню не підлягає.


Головуючий
М.В. Патрюк

Судді:
Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

В.А. Мазурок

В.С. Перепічай

Судебная практика - 3

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


17 грудня 2010 року
м. Київ




Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І. , розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від
13 серпня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від
29 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и в:

У червні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”), в якому просив визнати недійсним кредитний договір укладений
26 червня 2008 року між ним і відповідачем.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 серпня
2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 29 вересня 2010 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 13 серпня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 29 вересня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Із матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про визнання недійсним кредитного договору.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ В.І. Мартинюк

Судебная практика - 4

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


17 грудня 2010 року
м. Київ




Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:


головуючого


Дьоміної О.О.,

суддів:
Гончара В.П.,

Кузнєцова В.О., -




розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «ОТП Банк», ОСОБА_6, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванова Лідія Миколаївна, ОСОБА_8, про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, за касаційною скаргою ПАТ «ОТП Банк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернувся до суду із указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір споживчого кредиту № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6 визнати недійсним договір іпотеки (майнова порука), укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено.

Визнано недійсним Договір кредиту № МL 700\1198\2008, укладенні між ОСОБА_6 та ПАТ «ОТП Банк» 17 травня 2008 року.

Визнано недійсним Договір іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року.

В порядку застосування недійсності Договору іпотеки (майнової поруки), укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» 17 червня 2008 року, виключено з Державного реєстру іпотек запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію Договору іпотеки № МL, 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за № 3188 від 17 червня 2008 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за Договором іпотеки № МL 700/1198/2008 від 17 червня 2008 року.

У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.


Головуючий
О.О. Дьоміна

Судді:
В.П. Гончар



В.О. Кузнєцов

Судебная практика - 2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2010 року м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляд у цивільних і кримінальних справ Дербенцева Т.П. , розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про визнання кредитного договору недійсним,

в с т а н о в и в :



Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 3 вересня 2010 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про визнання кредитного договору недійсним.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2010 року ухвалу Київського районного суду м. Полтави від 3 вересня 2010 року скасовано, вказану позовну заяву повернуто ОСОБА_2 для подачі до належного суду.

У касаційній скарзі заявниця порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та залишення в силі ухвали місцевого суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права.

У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про визнання кредитного договору недійсним.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого спеціалізованого

суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ Т.П. Дербенцева

Судебная практика - 1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2010 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

Пшонки М.П., Мартинюка В.І., Ткачука О.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Родовід Банк» про визнання дій відповідача протиправними, стягнення пені за порушення строку повернення вкладу та завданих збитків за касаційною скаргою ПАТ «Родовід Банк» в особі відділення «Закарпатське регіональне управління» на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 1 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2010 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 11 лютого 2009 року між ним та відповідачем укладено договір про строковий банківський вклад «Щедрик», згідно з яким ПАТ «Родовід Банк» зобов’язався повернути йому суму вкладу у розмірі 600 євро і нараховані відсотки. 13 березня 2009 року позивач звернувся до банка із заявою про повернення вкладу, проте відповідач відмовився виконати зобов’язання, посилаючись на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (вкладників). Під час розгляду справи 13 жовтня 2009 року вклад було повернуто ОСОБА_4 Тому позивач просив визнати протиправними дії ПАТ «Родовід Банк» по несвоєчасному поверненню вкладу та нарахованих по ньому відсотків за договором, стягнути пеню за порушення строку повернення вкладу в розмірі 72 грн. 06 коп. та 1 400 грн. завданих збитків.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 1 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2010 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 пеню за несвоєчасне повернення грошового вкладу у розмірі 58 грн. 52 коп., витрати на оплату правової допомоги в розмірі 1 300 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

ПАТ «Родовід Банк» в особі відділення «Закарпатське регіональне управління» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просило скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог позивача і відмовити в цій частині в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення грошового вкладу за час відсутності дії мораторію, оскільки у судовому засіданні відповідач підтвердив факт звернення позивача із заявою про повернення депозитного вкладу саме 13 березня 2009 року, тобто до часу дії мораторію, який розпочався лише 16 березня 2009 року, і визнав порушення банком договірних зобов’язань щодо повернення депозитних коштів та нарахованих відсотків.

Наведені в касаційній скарзі доводи спростовуються зібраними доказами у справі.

Виходячи з наведеного, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ПАТ «Родовід Банк» в особі відділення «Закарпатське регіональне управління» відхилити, рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 1 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 19 жовтня 2010 року залишити без змін.

Колегія суддів:

Пшонка М.П. Мартинюк В.І. Ткачук О.С.

НБУ - Зміни порядку здійснення валютно-обмінних операцій

Зміни до Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління Національного банку України

від 9 вересня 2009 р. N 538

витримки

1.3. Операції, зазначені в абзацах другому - шостому пункту 1.2 цієї Інструкції, на суму, що перевищує 15 000 гривень, здійснюються лише через каси банку, фінансової установи, в операційному залі об'єкта поштового зв'язку [(далі - каса банку (фінансової установи)] після пред'явлення документа, що засвідчує особу, яка здійснює операцію з готівкою, із зазначенням у довідках та квитанціях прізвища, імені, по батькові (за наявності) особи, а на суму, що перевищує 50000 гривень, крім того, зазначаються серія та номер паспорта (іншого документа, що засвідчує особу), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання (реєстрації), ідентифікаційний номер особи згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (за наявності). Копія з відповідних сторінок паспорта, що містять зазначені дані (іншого документа, що засвідчує особу), залишається в документах дня банку [(фінансової установи, національного оператора поштового зв'язку - (далі - фінансові установи)] під час здійснення лише операцій на суму, що перевищує 50000 гривень.

Судова практика

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13436802
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13146806
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13146962
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13146965

Интервью - Сергей Наумов: «В 2011—2012 годах банкам придется более активно очищать балансы от проблемных кредитов»

Итальянская банковская группа Intesa Sanpaolo, ставшая после слияния Banca Intesa и Sanpaolo IMI (сумма сделки составила 41 млрд. долл.) одной из крупнейших не только в Италии, но и всей еврозоне, вышла на украинский рынок буквально за несколько месяцев до начала кризиса. Официальное сообщение о покупке «Правэкс-Банка» у семьи киевского мэра Леонида Черновецкого за 504 млн. евро появилось в феврале 2008 года. Многие наблюдатели оценивали сделку как своеобразный утешительный приз: менее чем за год до этого (в апреле 2007-го) сорвалось соглашение по приобретению Banca Intesa одного из крупнейших украинских финучреждений (Укрсоцбанка), перешедшего в собственность главных конкурентов Intesa в Италии — группы UniCredit.

Надежды на быстрый рост и высокую рентабельность вложений не оправдались. Новым собственникам и менеджменту пришлось переоценивать качество кредитного портфеля и формировать огромные резервы, сокращать региональную сеть и пополнять капитал учреждения. Впрочем, как и другим банкам с иностранным капиталом.
О том, как теперь будут строить свой бизнес в Украине крупнейшие международные финансовые группы, рассказал в интервью «Зеркалу недели» председатель правления «Правэкс-Банка» Сергей НАУМОВ.

— Сергей Владимирович, поделитесь, пожалуйста, секретом — из-за чего вам пришлось покинуть Укрсиббанк и перейти в «Правэкс»? Не выдержали нагрузки, повздорили с французскими акционерами из-за убытков?

— Нагрузка в последние два года — до перехода в «Правэкс-Банк» из Укрсиббанка — действительно выпала серьезная. Как вы помните, мне предложили возглавить «Укрсиб» в самый разгар кризиса — в конце 2008 года. Это нелегкое время прожито не зря — получен уникальный антикризисный опыт. Убытки, действительно, пришлось зафиксировать немалые. Впрочем, это касается и всей банковской системы, у которой возникло много проблем: необслуживаемые кредиты, ограничения регулятора, резкая девальвация гривни и ухудшение других макроэкономических факторов.

Антикризисный менеджмент диктует достаточно жесткие правила. Когда весь рынок падает и сокращается, в первую очередь необходимо обеспечить платежеспособность банка, его устойчивость, свести к минимуму все возможные риски. Поэтому в отношении развития бизнеса ведется максимально консервативная политика.

Фиксация убытков была принципиальным решением, характерным для многих учреждений с иностранным капиталом, — не играть ни в какие игры, покрывая проблемные кредиты адекватными резервами. Это болезненный, но необходимый шаг, который нужен, чтобы потом долгие годы не вытаскивать скелеты из кредитного портфеля.

Но рано или поздно кризис заканчивается, и надо снова начинать думать о том, как развивать бизнес и зарабатывать прибыль. Предложение от Intesa Sanpaolo, которая строит в этом отношении очень амбициозные планы, мне поступило уже достаточно давно. И принято мною было далеко не сразу. Просто в определенный момент начал действовать еще один фактор: представители BNP Paribas захотели усилить правление Укрсиббанка французскими менеджерами, имеющими больший опыт работы в банке и лучше чувствующими специфику функционирования группы. Интересы, таким образом, совпали, и я подписал контракт с «Правэкс-Банком».

— Вы упомянули об амбициозности планов. В чем они состоят?

— Поставлена абсолютно четкая стратегическая задача — войти в число десяти крупнейших участников рынка уже в ближайшие годы и затем закрепиться в первой пятерке. Надо сказать, что такие цели абсолютно адекватны для Intesa Sanpaolo: банк является лидером рынка в Италии, а ее дочерние структуры входят как минимум в первую десятку в большинстве стран своего присутствия.

— Насколько такие цели реальны, ведь банк сейчас находится лишь в четвертом десятке по активам? Едва ли не единственное его преимущество — весьма разветвленная розничная сеть, но и к ней у новых собственников возникла масса вопросов. Была информация о планах сократить количество отделений наполовину.

— Конечно, последние два года не были легкими для «Правэкса», впрочем, как и для всех банков, и далеко не только украинских. В рознице, помимо переоценки качества кредитного портфеля и реструктуризации кредитной задолженности, новым собственникам действительно пришлось одновременно заниматься оптимизацией и трансформацией сети. Чтобы привести ее в соответствие со стандартами и принципами организации группы, было сокращено более 177 отделений, взамен созданы шесть региональных центров по работе с малым и средним бизнесом и шесть розничных региональных центров. Сейчас у нас около 420 отделений — это оптимальное на сегодняшний день количество, покрывающее всю Украину.

Процесс реорганизации продолжается и сейчас. Но он уже прошел наиболее активную фазу, поэтому новых серьезных сокращений сети уже не будет. Если какие-то отделения и будут закрываться, то это больше будет связано с перспективностью того или иного региона либо с реаллокацией точек присутствия путем поиска более эффективных и выгодных мест их расположения.

Также за эти два года в банке были внесены серьезные изменения в организационную структуру, кадровый состав, технологические процессы и процедуры. Поменялась политика риск-менеджмента, модель продаж, разработаны новые продукты и процессы. Активно внедряются IТ-технологии — до этого многие операции осуществлялись едва ли не вручную.
Конечно, до состояния, когда банк будет полностью соответствовать стандартам группы, нужно пройти еще немалый путь. Но хорошая база для старта уже сформирована.

— И все же давайте будем откровенными: насколько реально попадание в первую пятерку, если стартовать с 35-й позиции, даже обладая при этом поддержкой крупной иностранной материнской структуры?

— У любой медали есть две стороны. На мой взгляд, если сегодня сравнивать перспективы дочерних структур иностранных банков в Украине, то у учреждений с меньшими активами больше возможностей выйти в лидеры: груз плохих долгов на их балансах значительно меньше по абсолютной величине, чем у крупнейших банков с иностранным капиталом.

— Почему мы говорим об абсолютных, а не об относительных показателях?

— В относительных величинах доля проблемных долгов остается примерно одинаковой — как-никак бизнес в западных учреждениях строится по очень похожим стандартам. Практически идентичны и подходы к оценке качества работы дочерних структур, а ресурсные возможности — сопоставимы, поскольку лимиты финансирования для Украины определяются по похожим критериям.

Поэтому в нынешних условиях крупнейшим учреждениям необходимо решить значительно более сложную задачу. Одно дело, когда вам за счет увеличения бизнеса необходимо покрыть миллиарды долларов возможных убытков — это весьма чувствительные параметры даже для крупнейших западных структур. И совсем другое, когда за счет более низкой базы объемы сомнительных кредитов на порядок ниже в абсолютных величинах — речь идет в худшем случае о сотнях миллионов. Такие долги путем наращивания бизнеса покрыть значительно проще, намного больше шансов.

Плюс, если говорить конкретно о «Правэкс-Банке», то благодаря большому количеству точек продаж решение приоритетных рыночных задач значительно упрощается.

— Можно ли конкретизировать? Какие приоритетные задачи ставят перед банком его иностранные собственники?

— Один из главных приоритетов сегодня — корпоративный сегмент. Как известно, «Правэкс» всегда был ориентирован на розницу. Все обязательства по кредитам юрлиц к концу 2009 года лишь немного превышали 290 млн. грн. Но сегодня модель ведения бизнеса поменялась. Мы переориентировались на более структурированную универсальную бизнес-модель.
Сейчас мы начали активную работу по привлечению корпоративных клиентов. И в этой ситуации неразвитость этого направления играет нам даже на руку — есть возможность создать его по всем необходимым канонам, сразу же заложить правильные процессы, структуру и продукты.

— Если вернуться к относительным показателям, соотношение сформированных резервов к кредитному портфелю у «Правэкса» — 29%. Вы считаете, что такой их уровень уже достаточен? Глава набсовета банка Сильвио Педрацци совсем недавно заявлял, что реальная доля «проблемки» по системе — 35—40%...

— «Правэкс-Банк» с точки зрения покрытия плохих долгов чувствует себя достаточно уверенно: резервы сформированы практически на 100%, решение о соответствующем увеличении капитала уже принято. Но в целом проблема плохих долгов остается сегодня одной из наиболее актуальных в банковском секторе.

С проблемным портфелем надо что-то делать — банк не может сидеть на неработающих активах, они не приносят операционной прибыли, держат резервы и съедают капитал. Это груз, который тянет ко дну, не давая банку развиваться. Когда вы смотрите на свои балансы и видите, что на операционном уровне вы начинаете уходить в минус, — от такой ситуации никуда не деться, надо избавляться. Поэтому в 2011—2012 годах банкам придется более активно очищать балансы от проблемных кредитов.

— Каким образом?

— Могут быть разные подходы. Кто-то предпочитает работать самостоятельно, занимаясь претензионно-исковой деятельностью или переводя такую задолженность на родственные структуры. Кто-то списывает, кто-то продает свои портфели или отдает на аутсорсинг коллекторам.

— Если судить по последним сообщениям в СМИ о намерении «Правэкс-Банка» продать более чем полмиллиарда гривен проблемных кредитов коллекторским агентствам, вы отдаете предпочтение именно их услугам?

— Вовсе нет. Дело в том, что проблемка проблемке рознь. По международным стандартам финансового учета, к категории проблемной относится и реструктуризированная задолженность, под которую тоже необходимо формировать страховые резервы. Очень часто эти кредиты после реструктуризации нормально обслуживаются и погашаются. При этом начинается процесс постепенного высвобождения активов и формирования прибыли. У нас, кстати, этот процесс уже наблюдается.

Но есть и уже четко выкристаллизовавшаяся часть проблемной задолженности, которая не обслуживается уже более года, а то и двух лет. Такую категорию можно и нужно относить к разряду безнадежной. И продажа коллекторским агентствам, как я уже говорил, — один из возможных вариантов. До конца года мы серьезно почистим баланс от проблемной задолженности как путем продажи, так и путем списания в соответствии с 424-м постановлением НБУ.

— Словом «коллектор» в последнее время впору детей пугать. Банки и их клиенты побили много горшков в ходе последнего кризиса. Банкиры часто говорят о недобросовестности заемщиков, но ведь и сами зачастую провоцировали возникновение проблем у своих клиентов, нередко необоснованно повышая ставки, требуя досрочного возврата кредита или слишком долго не идя навстречу заемщикам, у которых возникли объективные трудности с обслуживанием займов.

— Бывало всякое — на волне охватившей всех паники сразу после начала кризиса далеко не все найденные решения были адекватными. Сейчас, задним умом, мы понимаем, что при условии большей гибкости многих проблем и конфликтов действительно можно было избежать.
Опыт прошлых лет научил всех, что худой мир лучше хорошей войны — она стоит слишком много денег и нервов и при этом ни к чему хорошему не приводит. И банки, и их клиенты поняли: лучше не воевать, а садиться, договариваться и находить компромиссные решения.
Накал страстей снижается и потому, что сейчас происходит постепенное улучшение ситуации, снижается инфляция, идет процесс восстановления экономики. Банки восстановили ресурсную базу, хотя она и имеет в основном краткосрочный характер.

— Банки настолько пресытились ликвидностью, что большинство учреждений, особенно иностранного происхождения, снизили ставки до очень малопривлекательного уровня — зачастую они даже не покрывают текущую инфляцию. Где тот критический уровень ликвидности, при котором банки, хотят они того или нет, будут вынуждены кредитовать, возможно, даже отчасти игнорируя некоторые риски? Ведь доходы должны как-то генерироваться, и главный их источник — кредиты…

— Уровень ликвидности в системе уже позволяет кредитовать. Не кредитуя, банки не зарабатывают доходов (кредитные доходы составляют около 85% доходов среднестатистического украинского банка), в то время как постоянно несут затраты, в том числе по тем же депозитам. Банки уже сейчас страдают от сверхликвидности — у них избыток ресурсов. Однако проблема в том, что все эти ресурсы — короткие, из-за чего серьезно повышается рискованность вложений в длинные активы.
Но кредитовать, конечно же, можно и нужно. Для этого надо понимать, где тот допустимый разрыв между привлекаемыми и размещаемыми ресурсами по срокам, который можно позволить себе в нынешних условиях.

Сейчас мы уже видим, что, в принципе, можно уже выдавать кредиты на два-три года, не нарушая нормативов разрыва ликвидности. В такой ситуации можно сохранять консервативную позицию, а можно идти на постепенное снижение кредитных ставок, ведь благодаря улучшению инфляционной ситуации можно ожидать снижения ресурсных ставок для банков и в дальнейшем. Мы уже сегодня видим ставки не только на уровне 20, но и 16—17% годовых.

Другой вопрос — кого кредитовать? Стоимость займов для конечных заемщиков достаточно высока, она далеко не каждому бизнесу по карману. Поскольку рынок хороших заемщиков очень узок, борьба за них постепенно обостряется, но ставки пока далеко опуститься не могут, а о массовости нет и речи.

— Какая массовость при нынешних ставках? Стоимость ресурсов для банков снизилась уже более чем существенно, чего, увы, не скажешь о конечных заемщиках. Это касается как корпоративного сектора, так и ипотечного кредитования. Кто от хорошей жизни затянет себе добровольно на шее кредитную удавку «тяжестью» в 20% или даже 18% годовых?

— Пока уроки кризиса еще слишком свежи в памяти, о них постоянно напоминают судебные тяжбы. Так что крупные банки осторожно подходят к своей политике при кредитовании украинских предприятий. Поскольку нет эффективной защиты прав кредиторов, банки не хотят наступать на те же грабли, что и до кризиса.

Это же касается и ипотеки, хотя какое-то ипотечное кредитование, несмотря на все проблемы, все же существует. И «Правэкс-Банк», кстати, тоже кредитует. Но условия, сложившиеся на рынке, непривлекательны. Отчасти из-за отсутствия достаточно длинного ресурса. Но в том числе и потому, что банки, опять-таки, не чувствуя себя достаточно защищенными в нынешней правовой среде, закладывают в стоимость кредитов всевозможные риски и выдвигают целый ряд дополнительных условий и требований. В результате и кредиты слишком дорогие, и круг потенциальных заемщиков очень ограничен.

Поэтому сама по себе конкуренция между банками и их борьба за существующих клиентов за счет снижения ставок или разработки квази-продуктов не создаст качественного толчка для роста кредитования и экономики. Для этого необходимо развитие самого рынка — увеличение количества потенциальных вкладчиков и заемщиков. Этого можно достичь за счет улучшения качества регуляторной и фискальной сфер, введения второго уровня пенсионной системы и т.д. — всего того, о чем уже многократно говорилось. Речь идет о комплексе намеченных структурных реформ (причем не только в финансовом секторе), которые необходимы, чтобы обеспечить стабильность развития экономики и ее рост.

Но первоочередным условием полноценного возобновления кредитования сегодня является принятие закона о защите прав кредиторов, рассмотрение которого парламентом, несмотря на его актуальность, затягивается.

— Видимо, далеко не все в правящих кругах разделяют мнение о его актуальности.

— Закон необходим. Даже если многие его нормы непопулярны, они ничем не грозят хорошим и добросовестным заемщикам. Если мы хотим, чтобы банки финансировали экономику, то им нужна правовая защита. Законопроект почти готов, банковское сообщество активно участвует в его подготовке. Думаю, что финальная версия учтет интересы как банков, так и заемщиков, потому поддержка у него будет.

Объективка
Сергей Наумов относится к молодым украинским банковским топ-менеджерам. Родился в 1969 году. Опыт работы на руководящих постах в банковской системе — около 15 лет. Возглавил «Правэкс-Банк» в сентябре 2010 года.
С 2008-го по июль 2010 года г-н Наумов был председателем правления Укрсиббанка, ранее (с 2006-го по 2008 год) занимал должность заместителя председателя правления учреждения. До 2006 года занимал различные позиции в «Райффайзенбанк Украина», в том числе возглавлял управление корпоративных клиентов.

Источник: http://www.zn.ua/newspaper/articles/61760 

Чого варті гроші

Подолання кризових явищ в економіці та подальше відновлення економічної активності неможливо здійснити без кредитної підтримки цих процесів. Через це населення та представники бізнесу багато надій покладають на банківську систему, від якої вони чекають не просто відновлення кредитування, а надання позик на тривалий термін і за низькими відсотковими ставками. З огляду на це досить часто на адресу банків лунають звинувачення в тому, що вони чи то не можуть, чи то не хочуть задовольнити потреби суспільства в кредитних ресурсах.

Утім такі критичні закиди переважно є наслідком недостатнього розуміння суті банківської діяльності та ролі, яку відіграють банки в економічному житті суспільства. Адже банк – це лише посередник між тими, хто має вільні кошти, і тими, хто їх не має, але готовий запозичити на певних умовах. Залучаючи кошти на депозити, банки потім за рахунок цих самих коштів надають кредити. Тобто не банки кредитують економіку, а люди і підприємства кредитують один одного за посередництвом банків. Банки виступають перед власниками вільних коштів свого роду гарантами того, що гроші будуть надані у позику надійним позичальникам, які здатні будуть не лише їх вчасно повернути, а й сплатити відповідний процент за користування ними. За рахунок коштів, отриманих від погашення кредитів та сплати відсотків за ними, банки, в свою чергу, виконують свої зобов’язання перед вкладниками, повертаючи депозити та сплачуючи відсотки за ними.

З цих простих пояснень випливає очевидний висновок. Банки не можуть надати в кредит більший обсяг коштів, ніж вони змогли залучити на депозити. Більше того, відсоткова ставка за кредитами не може бути меншою ніж та, яку вони сплачують за депозитами. У протилежному разі банк дуже скоро збанкрутує і не зможе виконати своїх зобов’язань перед вкладниками. Саме через це, якщо йдеться про необхідність надання великих обсягів кредитів на тривалий термін під низьку відсоткову ставку необхідно спочатку відповісти на питання, а хто погодиться вкласти в банк кошти на депозит у такому саме великому обсязі, на такий саме значний термін та під більш низьку відсоткову ставку? Особливо в нинішніх умовах, коли вкладники навпаки намагаються якнайшвидше вилучити свої вклади з банків?

Намагаючись достроково вилучити кошти з банків, вкладники, на жаль, не завжди розуміють, що банки не в змозі одночасно виконати ці вимоги. І не через те, що вони погано працюють. Банки фізично можуть виплатити вкладникам лише стільки коштів, скільки вони отримують у рахунок погашення кредитів. Масове дострокове повернення вкладів гіпотетично можливе лише у випадку, коли усі позичальники одночасно достроково повернуть банкам кредити. А такого бути не може навіть теоретично, оскільки гроші в позику беруться в розрахунку на поступовий характер їх повернення в міру отримання доходів (зарплати, прибутку від бізнесу тощо). Попри всі бажання переважна більшість позичальників не має грошей для того, щоб здійснити дострокове повернення отриманих кредитів.

У ситуації, коли вкладники вимагають повернути депозит раніше визначеного терміну, у банку виникає так званий розрив у ліквідності. Утім такий розрив ускладнює виконання вимоги вкладників лише в даний конкретний момент часу і зовсім не свідчить про неспроможність банку виконувати свої зобов’язання в принципі. Адже, коли надійдуть кошти на погашення кредитів, банк зможе повернути депозити. Тобто банк, хоча й має тимчасові проблеми з ліквідністю, залишається платоспроможним.

Якщо виникає така ситуація, то Національний банк як кредитор останньої інстанції підтримує ліквідність банку через механізми рефінансування. Отримані як рефінансування кошти банк спрямовує на виконання термінових вимог вкладників. Коли ж надходять платежі за кредитами, то банк повертає кредит рефінансування Національному банку. Отже, головний принцип підтримки ліквідності банків у порядку рефінансування полягає в тому, що кошти надаються виключно для термінового виконання банками тих вимог, що забезпечені реальними активами.

Водночас механізм підтримки ліквідності через кредити рефінансування виключає використання банками отриманих коштів на здійснення нових активних операцій (надання кредитів, купівлю цінних паперів тощо). Тобто емісійні кошти Національного банку України (якими і є кредити рефінансування) не можуть розглядатися як джерела ресурсної бази банків. Такими джерелами можуть бути лише кошти, які банки залучають на депозитні рахунки від фізичних та юридичних осіб.

Може виникнути питання, у чому принциповарізниця між цими коштами, адже гроші, мовляв, не пахнуть? І чому в ситуації, коли з тих або інших причин рівень довіри до банків знижується, емісійні кошти центрального банку не можуть бути використані для поповнення кредитних ресурсів банків?

Відповідь на ці питання така. Гроші мають вартість лише тоді, якщо вони забезпечені відповідною товарною масою. Коли люди виробляють товари та послуги, вони отримують гроші (як заробітну плату), які вже забезпечені цими товарами та послугами, а тому мають відповідну вартість. Зароблені гроші людина може або одразу використати на споживання (тобто купити товари та послуги, вироблені іншими людьми), або заощадити – віднести в банк на депозит в розрахунку на майбутнє споживання. Коли власник грошей кладе їх на депозит, він фактично дозволяє комусь іншому в певний період часу спожити відповідну кількість товарів та послуг замість себе. Коли банк надає ці кошти у кредит, позичальник отримує гроші, які забезпечені товарами та послугами, виробленими власником депозиту. Тобто ці гроші мають реальну вартість. Зі свого боку вкладник розраховує на те, що коли він отримає кошти назад, вони вже будуть забезпечені працею інших людей, зокрема тих, хто до цього користувався його коштами.

А що ж відбуватиметься, якщо банки надаватимуть кредити за рахунок емісійних коштів? У такому разі в обіг надходитимуть гроші, які не мають вартості. Ці гроші ніхто не заробив і не створив під них відповідну кількість товарів і послуг. У результаті на ринку виникатиме дисбаланс між обсягами грошей і товарів, що неминуче призводитиме до втрати грошима частини вартості, тобто до інфляції.

Саме тому завдання з активізації кредитної діяльності має розглядатися насамперед як необхідність якнайшвидшого повернення довіри вкладників до банків. Лише в такому разі банки зможуть формувати свою ресурсну базу за рахунок грошей, які мають реальну вартість, і надавати ефективну кредитну підтримку процесам економічного розвитку. Намагання ж замінити реальні гроші віртуальними не принесе користі нікому – ні тим, хто піддавшись панічним настроям, вилучив вклади з банків, ні тим, хто за рахунок емісійних коштів отримає в кредит гроші, які нічого не варті. Згадаймо початок 90-х минулого сторіччя. Чи є у когось бажання повернути ті часи?

Національний банку України. Департамент монетарної політики

Як працює «друкарський верстат»

Останнім часом в економічних дискусіях на різних рівнях досить модним стало згадувати «друкарський верстат», за допомогою якого Національний банк України «друкує» гроші. З огляду на це, та з метою надання об’єктивної інформації про емісійну діяльність Національного банку України, вважаємо за доцільне надати наступні роз’яснення.

Емісійні операції (які являють собою як випуск в обіг коштів, так і вилучення їх з обігу) є суттю діяльності центрального банку. Усе, що робить центральний банк, так або інакше пов’язано з такими операціями. Здійснюючі емісійні операції, центральний банк намагається забезпечити таку кількість грошей в обігу, яка необхідна для обслуговування процесу обміну товарами та послугами в економіці. Якщо ж гроші випускаються безвідносно до можливостей економіки виробити адекватну кількість товарі та послуг, то вони починають знецінюватись.

Саме тому обсяг емісії коштів розраховується на підставі прогнозних показників розвитку економіки: обсягу валового внутрішнього продукту, інфляції, параметрів бюджету та ін. І саме тому центральні банки не кредитують Уряд для покриття бюджетного дефіциту, оскільки такі гроші не будуть мати відповідного товарного покриття і призведуть до інфляції.

Вираз «друкарський верстат», звісно, є образним і запозиченим з минулих часів, коли гроші випускалися в обіг виключно у готівковій формі. В наші дні технологія здійснення емісійних операцій суттєво змінилася. Наразі емісія грошей відбувається виключно в безготівковій формі шляхом зарахування відповідної суми коштів на кореспондентські рахунки українських банків в Національному банку. Коли ж гроші вилучаються з обігу, то відповідна сума, навпаки, списується з цих рахунків.

Що стосується готівкових грошей, то вони, дійсно, виробляються за допомогою друкарського верстата на Банкнотно-монетному дворі Національного банку України. Однак в обіг готівкові гроші випускаються виключно в обмін на безготівкові. Відбувається це в процесі економічної діяльності. При виникненні у клієнтів банків потреб в готівкових коштах (наприклад, для виплати заробітної плати працівникам), банки отримують готівкові кошти в Національному банку з одночасним списанням еквівалентної суми безготівкових коштів з їхнього кореспондентського рахунку в Національному банку. На загальний обсяг грошей в обігу операції перетворення безготівкових коштів в готівкові не впливають.
Загальну суму коштів на коррахунках банків, а також готівкових коштів, які знаходяться в обігу, називають базовими грошима, або монетарною базою. Тобто це той обсяг коштів, який випущений на даний момент в обіг центральним банком.

Процедура емісії безготівкових грошей суворо регламентована. Випуск коштів здійснюється через валютний, фондовий та кредитний канали і забезпечується отриманням Національним банком еквівалентного обсягу іноземної валюти або ліквідних фінансових інструментів, завдяки чому за потреби через ці ж канали відбувається вилучення коштів з обігу.

Через валютний канал гроші випускаються/вилучаються шляхом здійснення Національним банком України операцій з купівлі/продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку.

Через фондовий канал кошти випускаються/вилучаються шляхом здійснення Національним банком України операцій з купівлі/продажу на відкритому ринку державних цінних паперів.

Через кредитний канал кошти випускаються шляхом здійснення Національним банком підтримки ліквідності банків через механізми рефінансування. При цьому кошти випускаються на зворотній основі під відповідне забезпечення (яке надається Національному банку в заставу) та на визначений термін (від 1 до 365 днів в залежності від інструменту рефінансування), після якого повертаються до Національного банку і вилучаються з обігу.

В залежності від ситуації на грошово-кредитному ринку структура емісійних операцій може зазнавати змін. Так, у періоди стійкого перевищення пропозиції іноземної валюти над попитом в структурі випуску грошей в обіг превалював валютний канал. Так, у 2005 р. на цей канал приходилося 82% від загального обсягу випущений грошей в обіг, у 2006 – 63%, а у 2007 – 94%. Натомість, частка кредитного каналу у ці роки становила від 6% до 37%.

В 2008 році ситуація змінилася. Через загострення ситуації на фінансовому ринку, починаючи з жовтня минулого року через валютний канал переважно відбувалося вилучення грошей з обігу, оскільки Національний банк проводив операції з продажу іноземної валюти. Одночасно відбувався відплив коштів з депозитних рахунків банків, що зменшувало їх ресурсну базу. За таких умов Національний банк збільшив обсяги підтримки ліквідності банків через механізми рефінансування, що збільшило частку кредитного каналу в структурі емісійних операцій у 2008 році до 78%, тоді як частка валютного каналу становила 18%.

Зміна структури емісійних операцій ні в якому разі не означає активізацію використання «друкарського верстата». Зокрема, темп приросту монетарної бази у 2008 р. (31,5%) був значно меншим, ніж у 2007 р. (46%), і відповідав прогнозним орієнтирам, у т.ч. критеріям ефективності програми «Стенд-бай», яка підтримується МВФ.

Безготівкову частину монетарної бази банки зазвичай активно використовують для надання кредитів. При цьому фактично відбувається створення нових грошей. Адже значна частина отриманих в кредит коштів після їх використання позичальниками знову попадають на рахунки клієнтів в банках. Останні, в свою чергу, використовуються ці кошти для надання нових кредитів.

Готівкова частина монетарної бази, відповідно, має пасивний характер, оскільки ці кошти можуть використовуватися лише безпосередньо їх власниками. Ось чому, коли вкладники вилучають свої кошти з банків, можливості банків по наданню кредитів значно звужуються.

А тому для розвитку економіки вкрай важливо відновити довіру до банків. Гроші мають працювати як на економіку (через надання кредитів), так і на своїх власників (через отримання відсотків за депозитами). Без цього скільки не включай «друкарський верстат», грошей все одно буде мало.

Публикація офіційного веб-сайту НБУ

Інформація щодо процедури проведення тимчасової адміністрації банку

Призначення процедури тимчасової адміністрації в банках передбачено Законом України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон) як захід впливу. Зокрема, відповідно до ст.75 Закону Національний банк України зобов’язаний призначити тимчасову адміністрацію в разі істотної загрози платоспроможності банку. Процедура тимчасової адміністрації застосовується Національним банком для тимчасового управління банком з метою забезпечення схоронності капіталу й активів банку, докладної оцінки його фінансового стану і вжиття відповідних заходів щодо приведення його діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства, відновлення його платоспроможності й ліквідності, стабілізації діяльності банку, усунення виявлених порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану.

Тимчасова адміністрація банку призначається на строк до одного року. Національний банк України має право продовжувати дію тимчасової адміністрації для системоутворюючих банків на строк до одного року.

З дня свого призначення тимчасовий адміністратор зобов’язаний забезпечити збереження активів та документації банку, протягом встановленого терміну здійснити інвентаризацію активів, зобов’язань, резервів банку, оцінити фінансовий стан банку, визначити можливість стабілізації його діяльності, а також можливість приведення діяльності банку у відповідність до чинного законодавства.

Після докладної оцінки фінансового стану банку, тимчасовий адміністратор залежно від конкретної ситуації, що склалася в банку, вживає заходи щодо стабілізації діяльності банку, зокрема здійснення фінансового оздоровлення банку за рахунок коштів учасників, інвесторів, продажу або реорганізації банку.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» тимчасовому адміністратору надано повне та виняткове право управляти банком та контролювати його, вживати будь-які заходи щодо відновлення належного фінансового стану банку.

Відповідно до ст. 78 Закону до тимчасового адміністратора переходять повноваження загальних зборів, спостережної ради, ради директорів (банку).
Згідно ст. 80 Закону тимчасовий адміністратор має право:
- продовжувати або припиняти будь-які операції банку;
- виконувати будь-які дії, рішення від імені банку;
- розривати в порядку, встановленому законодавством України, будь-які угоди за участю банку, які, на думку тимчасового адміністратора, є збитковими або непотрібними для банку.

Відповідно до ст. 85 Закону з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку, який відповідав би встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України вимогам, Національний банк України має право введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше шести місяців.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Протягом дії мораторію:
1) забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України;
2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій не поширюється на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором, на вимоги щодо виплати заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв'язку із зобов'язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку. Банками, в яких призначено тимчасову адміністрацію, платежі виконуються в залежності від надходжень на кореспондентський рахунок банку, а також із дотриманням мораторію на задоволення вимог кредиторів банку.

Процедура тимчасової адміністрації банку може бути припинена достроково у разі фінансового оздоровлення та стабілізації діяльності банку або прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.